«Я присвятив 23 роки свого життя військовій службі, – розповідає Андрій Ніколаєв. – На початку бойових дій на сході України декілька разів просився поїхати туди воювати, але всі мої прохання відхиляли. Зрештою, вирішив перевестися зі своєї військової частини в іншу, яка виконувала завдання безпосередньо в зоні бойових дій. А 2019 року обставини склалися так, що я був змушений звільнитися із лав ЗСУ».
Пішовши з війська, захисник влаштувався інженером з фізичного захисту на Хмельницьку АЕС, де з 2006-го по 2016-й проходив службу офіцером штабу частини з охорони станції. Згадує, скільки задоволення приносила йому нова посада, відповідальна та цікава: «Я настільки був втягнутий в усі процеси, що навіть прийняв рішення підвищити свій фаховий рівень у цій галузі та в грудні 2021 року захистив магістерську на теплоенергетичному факультеті КПІ імені Сікорського».
Зізнається, що повномасштабного вторгнення очікував, бо мав певну інформацію від побратимів, з якими служив на сході України, але «свідомість не хотіла це сприймати ні тоді, ні 24 лютого».
«У той день, – пригадує Андрій, – приблизно о п’ятій ранку мене розбудило повідомлення від побратима із Харківської бригади: «Братику! Почалося! Військове містечко №Х – два прильоти ракет. Парк і казарма. Тримайся, братику! І ми будемо триматися». Я встав, пішов на кухню, заварив собі кави і вперше з 2008 року закурив звичайну цигарку, яку на моїй кухні залишив хтось із друзів. Думки плуталися, розум намагався боротися з найгіршими з них, як організм бореться із хворобами. Потім я побачив її! Ракету. Вона пролетіла чітко над моїм вікном, прямо наді мною. Немовби хотіла сказати мені: «Не хочеш вірити? Подивись на мене! Я – доказ!». А потім була наступна – іншим, майже протилежним курсом. Я поцілував дружину та дітей, наказав їм перевірити «тривожні» валізи і бути готовими їхати до батьків, а сам поїхав на роботу».
Рішення боронити Україну Андрій прийняв відразу, але через «атомну бронь» (яку згідно з постановою Кабміну має переважна більшість працівників підприємств, «критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період». – Ред.) йому відмовили. Жодні аргументи на військового комісара не подіяли, тож наш Вартовий вирішив певний час просто допомагати чим може, як-от у переселенні та поселенні сімей колишніх побратимів. А потім долучився до створення Добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) міста Нетішин.
